ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА

Карпатський НПП знаходиться в межах українського сегменту Східних Карпат і перетинає з півдня на північ ряд їх структурно-фаціальних зон, зокрема, Чорногірську та Скибову.
Геологічна будова його території, як і всього регіону, досить складна і своєрідна. Вона визначається інтенсивним розвитком численних
розривних порушень типу насувів, по яких різні за рангом тектонічні одиниці (зони, підзони, скиби, луски) значно насунуті одна на другу в північно-східному напрямі.
Всі вони складені флішовою формацією – потужним комплексом теригенно-осадових порід (переважно пісковиків, алевролітів і аргілітів) з характерним закономірно ритмічним чергуванням їх між собою. Ця ритмічність зумовлена специфічними палеогеографічними умовами осадонагромадження в геосинклінальному морському басейні протягом крейдового і палеогенового етапів його геологічної історії.
Стратиграфічний діапазон флішового комплексу території КНПП охоплює крейду, палеоген та неоген.
Крейда. Найдавнішими відкладами, які відслонюються в межах КНПП, є нижньокрейдові. Це апт-альбський темно-сірий фліш шипотської світи, поширення якої обмежено Говерлянською підзоною Чорногірської зони. Верхня крейда Скибової зони представлена тільки стрийською світою, що має характер нерівномірноритмічного глинисто-пісковикового флішу, в якому чергуються дрібно- і середньозернисті голубувато-сірі вапнисті пісковики, алевроліти, аргіліти та, зрідка, фукоїдні мергелі.
Палеоген. На відміну від крейди палеоген характеризується ще більшою літолого-фаціальною мінливістю. У Говерлянській підзоні Чорногірської зони він відсутній, а в Скупівській підзоні представлений гнилецькою, топільчанською та пробійненською світами. Палеоген Скибової зони повніший, бо охоплює і олігоценові відклади. Розріз еоцену починається тонкоритмічним зеленкувато-сірим флішом манявської світи.
Верхи нижнього і середній еоцен представляє вигодська світа сірих масивних і товстоверствуватих різнозернистих пісковиків з лінзами гравелінів, конгломератів і проверстками зеленкуватих аргілітів. Розріз еоцену завершує тонкоритмічний зеленкувато-сірий фліш бистрицької світи з горизонтом стокатих порід у підошві.
За повнотою розрізу й за характером літофацій олігоцен Скибової зони неоднаковий. На південь від Делятина він починається нерозчленованою менілітовою товщею, а вище поширені чорні сланцюваті аргіліти, алевроліти, пісковики. Вище залягає верецька світа з нерівномірним чергуванням чорних і сірих аргілітів, алевролітів і пісковиків.
Завершують олігоценовий розріз тонко- і середньоритмічні відклади кросненської світи.
Неоген. Відклади цього віку дуже поширені в Передкарпатському прогині на суміжній з парком території. Вони представлені нижньоміоценовим розрізом моласової формації, яка охоплює тут воротищенську та стебницьку світи.
Крім описаних вище товщ, у межах парку поширені різні генетичні типи четвертинних відкладів.

РЕЛЬЄФ

Незважаючи на геологічно молодий (альпійський) вік, Українські Карпати відрізняються від споріднених гір плавними контурами вершин і незначним розвитком скелятих схилів і гребенів гір. Такі особливості рельєфу пояснюються пануванням у складі Карпат порівняно нестійких порід флішу (чергування пісковиків, глинистих сланців, що займають 86% площі). Це сприяло звітрюванню й руйнуванню гір у тривалі періоди денудації, яким підлягали Карпати і, зрештою, створенню своєрідної форми рельєфу відомих карпатських полонин.
За рельєфом територію КНПП можна поділити на 3 райони: район хребта Чорногора, одного з гірських масивів середньовисотних гір Полонинської тектонічної зони Карпат; район Ворохтянського низькогір’я – частини давньої Ясиня-Черемоської поздовжньої долини і район середньовисотних Горган – частини зовнішньої тектонічної (Скибової) зони. Долина Пруту зв’язує всі три райони, кожен з яких характеризується різко вираженими індивідуальними рисами.
Одночасно, долина Пруту є самостійним геоморфологічним об’єктом.
Чорногора – найвищий хребет Українських Карпат, шість її вершин досягають 2000 м н.р.м., найвища серед них – г.Говерла (2061 м) .
Середня висота Чорногори 1850 м, довжина хребта близько 30 км. Полонинську гряду, яку виразно зображує Чорногора, складають найвищі хребти флішового пасма Карпат, заввишки понад 1500 м, але їх розділяє простір, що іноді перевищує довжину хребта.
Таке сполучення досить незвичайне, бо лінійне розміщення гірських масивів відповідає простяганню карпатських структур.
Дослідження морфоструктури Чорногори підтверджують думку про горстове походження хребтів Полонинської гряди.
Наочний доказ того, що Чорногора як гірський хребет утворилась за рахунок підняття блоку земної кори – сліди давнього денудаційного вирівнювання рельєфу – спостерігаються на гребені хребта та його відрогах.
Полого-хвиляста поверхня реліктів давньої рівнини (різниця середніх висот вершин і сідловин гребеня Чорногори 150 м) піднята на висоту багатьох сотень метрів. На цій поверхні вирівнювання виявлені релікти давніх річкових долин.
З екзогенних форм рельєфу Чорногори безперечно найцікавіші сліди плейстоценового зледеніння, яке охопило Північну Європу, а на півдні – високі гірські масиви, зокрема, в Карпатах – Чорногору.
Внаслідок морозного вивіт-рювання гірських порід тут утворились численні кари, а верхів’я долин набули вигляду трогів.
У минулому на місці карів були фірнові поля, де сніг перетворювався у зернистий лід – фірн, а фірн – у щільний глетчерний лід долинних льодовиків. Льодовикова акумуляція призвела до утворення бокових і кінцевих морен.
До Чорногірського району Полонинської зони належать гори заввишки понад 1500 м н.р.м., які в межах КНПП розташовані між Чорногорою та Ясиня-Черемоською долиною. Найближчий до Чорногори хребет у витоках Пруту, увінчаний вершинами Козмеска (1572 м) і Маришевська (1564 м), ймовірно, має структурний зв’язок з моноклінальними верствами пісковикої товщі Чорногори.
Інші гори прямого структурного зв’язку з Чорногорою не мають.
Рельєф району Ворохтянського низькогір’я має всі ознаки давньої річкової долини, що остаточно змодельована наступною денудацією.
Дійсно, це частина поздовжньої щодо карпатських хребтів пліоценової долини, яка починається в Буковинських Карпатах.
Морфологічний аналіз показує, що ця долина в минулому належала пра-Пруту, який протікав на північний захід біля підніжжя Чорногори; східніше в нього впадав пра-Чорний Черемош, а західніше – пра-Чорна Тиса.
В межах парку висота давньої долини складає 950 м н.р.м. на вододілі сучасних Пруту та Чорного Черемошу і лише 900 м – в районі Ворохти.
Нижче Ворохти і до північної межі парку Прут перетинає район гірської зони Горган.
Окрасою КНПП є ріка Прут. Побіжного погляду на карту достатньо, щоб помітити різницю між частинами долини гірського Пруту. Від Ворохти до Яремчі у долинних розширеннях розвинутий терасовий комплекс, що включає 17 надзаплавних терас та два рівні заплави. Між Ямною та Яремчем долина Пруту звужується, утворюючи каньйон.

КЛІМАТ

За загальними рисами кліматичних умов територія КНПП належить до одного кліматичного району.
Він знаходиться в зоні впливу континентальних і атлантичних повітряних мас помірних широт. Іноді сюди проникають арктичні повітряні маси. У середньому, антициклонічна діяльність переважає над циклонічною. Опади зумовлюються циклонами, які переміщуються із заходу на схід. Циклони, що надходять із Середземномор’я, супроводжуються значними опадами і вітрами.
Температура повітря. Оскільки КНПП розташований у гірському районі, на просторовий розподіл температури повітря істотно впливають не лише особливості атмосферної циркуляції, але й рельєф місцевості.
Річна амплітуда температури повітря в Яремчі складає 21,30 С, а на Пожижевській 17,10 С. Незначні амплітуди свідчать про м’який, помірний характер клімату.
Середні температури повітря на території КНПП бувають від’ємні з грудня по березень, а на висоті 800 м і вище – з листопада по квітень.
Опади. Розподіл опадів у гірських регіонах визначаються фізичними особливостями пограничного шару повітря, характером орографії місцевості і ступенем впливу різних елементів ландшафту на повітряні потоки.
У холодну пору року опади, як правило, пов’язані з проходженням циклонів та орографічною трансформацією атмосферних фронтів. У всі пори року існує виразна тенденція до їх збільшення з висотою. В окремі роки максимальна кількість опадів за зиму може становити понад 200 мм. Мінімум опадів припадає, здебільшого, на січень, зрідка, – на лютий.
Максимум опадів спостерігається влітку (60-80% річної норми). Найбільша кількість опадів влітку припадає на червень, коли їх суми змінюються від 80 до 200 мм і більше. Осінь у Карпатах найсухіша пора року.
Річна кількість опадів змінюється наступним чином: Яремче – 938 мм, Татарів – 1038 мм, Ворохта – 914 мм, Яблуниця – 1088 мм, Пожижевська – 1501 мм.
Вітровий режим. Масивність і розташування гірських хребтів, розміри та висотне положення річкових долин на території КНПП по-різному впливають на вітровий режим і зумовлюють його своєрідні гірські риси. У вузьких долинах проявляється гірсько-долинна циркуляція повітряних мас. Загальна й місцева (гірсько-долинна) циркуляції взаємодіють і створюють складний режим напрямів вітру із зміною протягом доби іноді майже на протилежні румби.
Протягом року найменша середня швидкість вітру (1-2 м/с) спостерігається влітку або на початку осені, коли переважають малоактивні процеси.
На гірських вершинах (Пожижевська, Піп Іван) вітер у цей час досягає 4-5 м/с. Взимку середня швидкість вітру складає 1-3, в горах – до 8 м/с. Кліматологами встановлено, що в гірських регіонах вертикальний градієнт збільшення швидкості вітру (різниця швидкостей), в середньому, перевищує 0,3 м/с на кожні 100 м, взимку його значення більші. На території КНПП спостерігається значне число днів із сильним вітром (швидкість понад 15 м/с).
В цілому кліматичні умови можна диференціювати на висотні кліматичні зони. Для абсолютних висот 500-850 м, де сума активних температур складає 1800-24000, характерна кліматична зона з помірним і вологим кліматом. У межах висот 850-1250 м, де сума активних температур знижується до 1400-18000, – прохолодна, вологіша зона. Від висоти 1250 до 1500 м н.р.м. сума температур падає до 1000-14000, внаслідок чого формується помірно-холодна, дуже волога зона. У межах висот 1500-2061 м н.р.м., де сума активних температур складає 600-10000, маємо холодну й дуже вологу зону.

ГІДРОМЕРЕЖА

Головними водними артеріями КНПП є Прут та Чорний Черемош. Прут, після Тиси й Дністра, третя за величиною ріка Українських Карпат.
Він формується з кількох приток, що витікають між Говерлою і Гомулом, тече по території парку в північно-східному, а потім – північному напрямку понад 50 км. Головні притоки Пруту на цій ділянці – Орендарчик, Фовресок, Піги, Прутець Яблуницький, Женець, Прутець Чемигівський, Жонка, Кам’янка тощо. Ліва притока Пруту, що бере початок на схилах г.Говерла, утворює мальовничий і найбільший в Українських Карпатах каскад водоспадів “Гук” загальною висотою 84 м.
Перетинаючи ущелини твердих ямненських пісковиків, Прут у середній течії утворює кілька оригінальних водоспадів.
Чорний Черемош починається у Чивчинських горах за межами національного парку. Його основні притоки – Шибенка, Погорілець, Дземброня, Бистрець з Гаджиною і Степанцем. Тривалий час Черемошем сплавляли ліс, для цього в його верхів’ї були збудовані спеціальні греблі – кляузи. Сплав лісу практикувався до кінця 60-х років.
Крім гірських рік, цікаві у ландшафтно-естетичному, геоморфологічному та ботанічному аспектах розташовані у днищах карів Чорногори високогірні озера льодовикового походження. Вони виникли у результаті ерозійно-акумулятивної діяльності льодовиків і здавна привертали увагу дослідників як пам’ятки природи, що мають значення для вивчення процесу четвертинного зледеніння в Карпатах.
На території КНПП є три карові озера – Несамовите, Безіменне та Марічейка

ГРУНТОВИЙ ПОКРИВ

Комплекс грунтоутворюючих порід КНПП складають переважно елювіальні та делювіальні відклади – продукти вивітрювання корінних геологічних субстратів, на меншій площі поширені алювіальні відклади і лише місцями – морена, пролювій та колювій.
Утворення грунту на території КНПП відбувається за двома типами – буроземним та підзолистим.
Територіально у парку панують бурі гірсько-лісові грунти (буроземи), які сформувались на елювіо-делювії осадових порід з помітною участю аргілів і поширені під буковими, ялицевими, монодомінантними та мішаними верхньогірськими смерековими лісами, а також під деякими типами мішаних нижньогірських смеречників з участю бука, під зеленовільховим і, частково, під гірськососновим криволіссям.
До 1000-1150 м н.р.м. значну площу займають світло-бурі грунти, які характеризуються жовтуватим відтінком розрізів, малою потужністю горизонту А.
Вище 1150 м значні площі займають темно-бурі грунти, які відзначаються співвідношенням гумінових кислот і фульвокислот рівним або вищим одиниці, високою потенціальною, але дещо зниженою ефективною родючістю.
Правильної зміни світло-бурих грунтів темно-бурими з підняттям над рівнем моря не спостерігається, бо на колір грунту значною мірою впливає забарвлення материнських порід.
Гірсько-лісові підзолисті грунти сформувалися в умовах активного промивного режиму на елювії та делювії невапнистих й дуже слабовапнистих кварцових пісковиків і супіщаних субстратах.
Гірсько-лучні підзолисті грунти інколи значно поширені і зустрічаються на всіх висотних рівнях лісової зони КНПП під нижньогірськими чисто смерековими, ялицево-смерековими, сосновими та кедрово-смерековими фітоценозами.
Значно рідше вони трапляються під ялицевими та високогірними чи смерековими угрупованнями. Поширені ці грунти і в субальпійському поясі Горган під гірськососновим криволіссям.
На низьких річкових терасах при надмірному зволоженні поширені також дерново-глейові грунти, зустрічаються фрагменти торф’янисто-перегнійно-глейових, перегнійно-торф’янисто-глейових грунтів і окремі локалітети глибоких торфовищ.
В альпійському поясі Чорногори основні площі зайняті гірсько-лучно-буроземними грунтами.
Для горизонтальної структури грунтового покриву корінних схилів на території КНПП, як і для Українських Карпат взагалі, і особливо для їх північно-східного макросхилу, характерні поздовжні смуги певних типів і підтипів грунтів, які проходять згідно з карпатським простяганням, тобто, з північного заходу на південний схід, ритмічне кількаразове чергування смуг і локалітетів однакових грунтів у напрямку з північного сходу на південний захід. Ця картина ускладнюється осередками торф’янисто-глейових та інших гідроморфних грунтів на низьких річкових терасах.